Порядок формування інвестиційних портфелів

Загальними критеріями включення різних об'єктів в інвестиційний портфель є співвідношення дохідності , ризику і ліквідності інвестиційних вкладень, разом з тим формування конкретних портфелів має свої особливості.

Формування портфеля реальних інвестиційних проектів. На відміну від портфелів інших об'єктів інвестування портфель реальних інвестиційних проектів є, як правило, найбільш капіталомістким, найменш ліквідним, високоризикових, а також найбільш складним у керуванні, що визначає високий рівень вимог до його формування, відбору включаються до нього інвестиційних проектів.

В якості джерел інформації про існуючі інвестиційні проекти можуть використовуватися:

• дані, накопичені адміністраціями регіонів;

• інвестиційні проекти, висунуті в рамках Програми конверсії підприємств ВПК;

• інвестиційні проекти, що є частиною планів приватизації підприємств;

• інноваційні проекти різних проектних, науково-дослідних інститутів, вузів;

• різні ініціативні проекти.

Загальний підхід до розгляду реальних інвестиційних проектів припускає оцінку області діяльності проекту, аналіз проекту, вибір методу фінансування, виявлення ризиків проекту, розробку схеми розподілу ризиків та схеми фінансування. Важливим завданням є визначення факторів, що дозволяють зробити попередній відбір інвестиційних проектів. До таких факторів можна віднести:

• пріоритети в політиці реалізації структурної перебудови економіки регіону;

• стан галузевої середовища, яке характеризується стадією циклу, в якій знаходиться галузь, структура і конкурентоспроможність галузі, законодавство і нормативна база;

• відповідність інвестиційного проекту стратегії діяльності компанії;

• ступінь розробленості інвестиційного проекту;

• концентрацію коштів на обмеженій кількості об'єктів;

• порівняно швидкі терміни окупності вкладень;

• наявність виробничої бази та інфраструктури для реалізації інвестиційного проекту;

• обсяг інвестицій, потрібних для реалізації проекту;

• форму інвестування;

• структуру джерел фінансування інвестиційного проекту, частку власних та залучених коштів у реалізації проекту;

• наявність та якість маркетингових досліджень;

• рівень ризику несвоєчасної реалізації проекту і недосягнення розрахункової ефективності;

• можливість використання пільгової політики оподаткування;

• підтримку інвестиційного проекту федеральними й / або регіональними державними структурами.

При проведенні попереднього аналізу враховуються також характеристика ініціатора проекту (організаційно-правова форма власності, структура статутного капіталу, кредитна історія, дані про виробничі ресурси та господарської діяльності, фінансовому положенні) і відомості про забезпечення проекту (платіжні гарантії, страхові депозити, заставу, страхування кредиту, гарантії урядових структур).

Відібрані в результаті попередньої оцінки інвестиційні проекти підлягають обов'язковій економічної експертизи, яка грає істотну роль в аналізі інвестиційних проектів. У ході всебічної експертизи інвестиційних проектів перевіряється достовірність наведених у бізнес-плані основних характеристик проекту, здійснюються визначення грошових потоків, що генеруються проектом, і розрахунок конкретних значень показників ефективності, ризику і ліквідності, порівняння і остаточний відбір інвестиційних проектів з урахуванням пріоритетних цілей інвестування. При цьому використовуються рекомендації міжнародних методик оцінки інвестиційних проектів (ЮНІДО, Світового банку, ЄБРР), підкріплені програмними продуктами, а також вітчизняних методик з використанням спеціальних комп'ютерних програм, представлених на російському ринку (PROJECT EXPERT, Альт-Інвест та ін.)

Однак існує певна обмеженість застосування різних методик для прийняття конкретних рішень щодо формування портфеля, оскільки крім загального рівня опрацьованості проектів і обгрунтованості розрахунків по них необхідно мати точне уявлення про такі важливі питання, як здатність ініціаторів проекту здійснити його успішну реалізацію та визначити ефективність просування пропонованої продукції на ринку.

Тому при формуванні інвестиційного портфеля слід пропрацювати не тільки фінансові характеристики проекту, але й інші його розділи, особливо пов'язані з менеджментом і маркетингом, які часто є найменш проробленими. Слабке знання ринку, мотивів поведінки споживача, перспектив реалізації пропонованої продукції і позиції підприємства на ринку істотно знижує конкурентоспроможність проектів. Аналіз практики свідчить про те, що витрати на експертизу неспівставними з можливими втратами, якщо проект, будучи профінансований, потерпить невдачу комерційну на ринку.

Портфель цінних паперів в порівнянні з розглянутими вище видами інвестиційних портфелів характеризується низкою особливостей. До позитивних можна віднести більш високу ступінь ліквідності і керованості, до негативних - відсутність у ряді випадків можливостей впливу на дохідність портфеля, підвищені інфляційні ризики.

Проблеми формування портфеля цінних паперів займають одне з провідних місць у сучасній економічній теорії та практиці, що обумовлено їх актуальністю в умовах розвиненого ринку.

До основних чинників, що визначають формування фондового портфеля, можна віднести:

• пріоритети цілей інвестування, реалізація яких обумовлює вибір конкретного типу інвестиційного портфеля;

• ступінь диверсифікації інвестиційного портфеля;

• необхідність забезпечення необхідної ліквідності портфеля;

• рівень і динаміку процентної ставки;

• рівень оподаткування доходів за різними фінансовими інструментами.

Згідно з метою інвестування формування портфеля цінних паперів може здійснюватися на основі різного співвідношення доходу і ризику, характерного для того або іншого типу портфеля. Залежно від обраного типу портфеля здійснюється відбір цінних паперів, що володіють відповідними інвестиційними властивостями.

Умови вітчизняного фондового ринку, характеризується нестабільністю кон'юнктурою, різкою зміною котирувань, високим рівнем ризику, а також браком якісних цінних паперів, визначають невелику різновид портфелів в порівнянні з країнами з розвиненою ринковою економікою та їх специфіку.

Портфелі цінних паперів, побудовані за принципом диверсифікації, припускають комбінацію з досить великої кількості цінних паперів з різноспрямованою динамікою руху курсової вартості (доходу). Така диверсифікація може носити галузевий або регіональний характер, а також проводитися за різними емітентів. Диверсифікація, покликана знизити інвестиційні ризики при забезпеченні максимальної прибутковості, заснована на розходженнях у коливаннях доходів і курсової вартості цінних паперів.

Відповідно до сучасної портфельної теорією результати простий диверсифікації та диверсифікації по галузям, підприємствам, регіонам і т.д. по суті тотожні. Аналітичні дані свідчать, що наявність у портфелі 10-15 різних цінних паперів значно знижує ризик вкладень; подальше збільшення кількості активів і збільшення ступеня диверсифікованості не відіграє істотної ролі при інших рівних умовах для зниження інвестиційного ризику і є недоцільним, оскільки веде до ефекту зайвої диверсифікації.

Ефект зайвої диверсифікації характеризується перевищенням темпів приросту витрат щодо її здійснення над темпами приросту дохідності портфеля, що пов'язано зі зростанням складнощів якісного портфельного управління при збільшенні кількості цінних паперів, збільшенням імовірності придбання неякісних цінних паперів, зростанням витрат з відбору цінних паперів, за купівлі дрібних лотів цінних паперів та іншими негативними явищами.

Слід зазначити, що оскільки в реальному господарській практиці підприємства функціонують в рамках однієї господарської системи з притаманними їй закономірностями і взаємозв'язками, при моделюванні можливо більш безризикового портфеля слід аналізувати не тільки якості окремих видів цінних паперів, але і кореляцію між ними. При цьому відповідно до портфельної теорією найменший ризик досягається у разі формування портфеля з акцій, рух курсів яких демонструє негативну кореляцію.

В умовах вітчизняного фондового ринку використання принципу диверсифікації активів за галузевою ознакою істотно обмежено через незначної кількості обертаються на ньому цінних паперів прийнятної якості і розподілу їх по секторах економіки. Так, акції, що котируються в російській торговій системі, представляють всього шість секторів економіки, причому близько 80% всіх акцій припадає на частку нафтогазового комплексу. У зв'язку з цим в російській практиці складно застосовувати й інше правило роботи з портфелем цінних паперів на розвинених фондових ринках, пов'язане з принципом диверсифікації - перегляд складу портфеля не рідше одного разу на три - п'ять років.

Специфіка російського ринку акцій виявляється і в тому, що йому властиве внутрішнє структурний поділ в залежності від ліквідності акцій. Крім значних відмінностей у ліквідності акції різних ешелонів характеризуються різною траєкторією руху курсів. Так, існує досить висока кореляція курсів акцій, що входять в один ешелон, і, навпаки, істотно нижча, а нерідко і негативна кореляція акцій різних ешелонів. Це створює певні передумови для ефективної з позицій зниження ризику диверсифікації портфеля, елементами якого можуть виступати акції різних ешелонів.

Принцип диверсифікації портфеля, що полягає у формуванні груп акцій, що розрізняються за ступенем ліквідності, відрізняється від загальноприйнятих принципів і певною мірою замінює принцип диверсифікації портфеля за галузевою ознакою, властивий розвинутим ринкам.

В умовах значних відмінностей ступеня ліквідності вимога забезпечення ліквідності портфеля цінних паперів стосовно до російських корпоративних цінних паперів найбільшою мірою може бути досягнуто при формуванні портфеля з акцій, активно звертаються в російській торговій системі і на Московській міжбанківській валютній біржі. При цьому важливою умовою є придбання зазначених цінних паперів за низькими цінами. Це пов'язано з тим, що ринок корпоративних цінних паперів характеризується наявністю високих спредів в цінах купівлі і продажу акцій навіть за найбільш торгуються цінних паперів. Очікуваний дохід від зростання курсової вартості акцій може бути нівельовано високим спредом при їх реалізації на ринку.

Рівень очікуваного доходу за цінними паперами, як відомо, перебуває у зворотній залежності від рівня процентної ставки, що визначає важливість врахування можливих змін цього показника при формуванні інвестиційного портфеля. Ставка позичкового процента є важливою складовою норми поточної прибутковості по фінансових інвестиціях, яка встановлює економічну кордон прийнятності розглянутих цінних паперів. Тому ризик підвищення процентної ставки може викликати необхідність коригування фондового портфеля.

Одним їх чинників, які впливають на формування інвестиційного портфеля, є рівень оподаткування доходів по окремих фінансових інструментів. Якщо за доходами від акцій ставка оподаткування є єдиною, то за державним і муніципальним цінних паперів можуть встановлюватися податкові пільги. Наявність таких податкових пільг може створити достатню мотивацію для включення відповідних фінансових інструментів до складу формованого портфеля, формування таких різновидів фондових портфелів, як портфель цінних паперів, звільнених від податку, портфель державних і муніципальних цінних паперів.

Сформований з урахуванням всіх розглянутих факторів портфель цінних паперів підлягає сукупної оцінки за критеріями прибутковості, ризику і ліквідності, яка має показати, чи відповідають його основні характеристики заданому типу портфеля.